Вера -это тоже фронт

Рассказывать людям на четвертый год войны о том, что у войны много граней, о том, что война ведется на всех фронтах и поэтому называется гибридной, сложно. Война -это не только обстрелы, оружие, это и люди, и слова, и политика, и история, и мотив, и даже бизнес. Я, человек, никогда не видевший войн, не скрываю, что многое, а вернее все, что мною было увидено и пережито, редко стыковалось с официальными познаниями истории, вложенной в меня за школьной скамьей. Больше, если можно так сказать, опыта, на который я опиралась, было получено из рассказов бабушки и дедушки, прочитанных вне школьной программы книг и логики. Многие проводят параллели с той, Второй Мировой войной, мол, а вот Сталин, а вот Гитлер, а вот… Если честно, то, да, есть моменты, которые могли бы объединить стратегию или пропаганду того времени и нынешней ситуации, но это всего лишь моменты. Вот крик «забрать и поделить» и «всех расстрелять». Почему-то он ассоциировался не со Второй Мировой (ну, или псевдо-Отечественной, чтобы русским было понятно, о чем я), а с революцией 17-го и штурмом пролетариатом винных магазинов и домов дворян-«олигархов». Вот этот быдло-люмпен, снующий на митингах, и шушукающийся «пабагатому», чиновники с заплывшими жиром оченятами, рассказывающие о «киевской хунте» и обещающих райскую жизнь с Россией, почему-то тоже упрямо стыковался с пролетарским октябрем и броневичками. А вот «освобождение» Донбасса Россией, все же да, ассоциировалось с оккупацией 1941-45 годов и фашистами. Именно так вели себя «освободители».

Донбасс без парадоксов или Снова об реинтеграции Донбасса

Вернемся к вопросам реинтеграции Донбасса. Вернее, к тому, что у государства пока нет достаточно четкого плана и понимания, что входит в это понятие, какие мероприятия проводить и что из этого получится. Понятное дело, что все устали от войны и реинтеграция, по-большому счету, многим видится так:
-подняли флаг Украины, восстановили контроль над границей, провели выборы, умыли руки. Вернее, перешли к четкому плану осваивания бюджетных средств на «восстановление».
Вот мне этот сценарий вообще не нравится.

Потерянное поколение войны или реинтеграция не по-детски

Согласно данным « министерства образования и науки луганской народной республики», в связи с приростом детского населения, количество детей, получающих дошкольное образование, в «лнр» увеличивается. Для уменьшения очереди в 2016 году было дополнительно открыто 66 дошкольных групп, как при дошкольных образовательных учреждениях, так и при общеобразовательных учреждениях. Это подается, как прорыв «республики», мол, вот у нас население растет, юные граждане, так сказать. Политтехнологи снова красиво прячут правдивую картинку, подменяя ее советским «приростом».
А ведь это просто выросли и пошли в школы и детсады дети, рожденные до войны, в Украине, имеющие украинские свидетельства о рождении.

До Дня народження Василя Стуса

Ти винний, винний, винний, винний, винний!
В десятий раз у вироку. Як постріл!
А десь у Горлівці дощі.
Дощі полощуть
твої степи, що серце відігріли.
А ще бузок.
Який же там бузок!

Яка вона, справжня Луганщина: Іван Низовий

Пам,яті Громадянина та Поета, видатного Луганчанина Івана Низового.
Яка вона,  справжня Луганщина? Це питання мені задавали не одного разу протягом цієї війни. Інколи здавалось, що люди відкривали для себе цілий світ, інший світ, який лежав десь далеко, поза межами України. Це було дивно. Як і те, що я бачила потребу в деяких громадянах України побачити у Луганщині щось погане, ганебне, бридке. Вони нагадували мені росіян, ті теж, дивлячись на Україну, так і вишукують, щось таке, щоб можна було скривити носика та сказати «фі, а у нас». Росіян я зрозуміла, громадян України, ні. Бо як можна шукати недоліки на тлі своєї Батьківщини?

І нам далі йти. Між іншими. Між різними. Між світами. З Україною в серці!

Я не хочу писати про те, що приніс чи не приніс Майдан нам, українцям. Це, на мою думку, не етично. Кожен йшов на нього зі своїми сподіваннями. Тож у кожного буде і своє відношення до наслідків. Та й впливи, тої чи іншої історичної події на країну, давати не нам. Лише нащадки, років через п’ятдесят, зможуть правильно, без емоційно виставити усі крапки, розставити усі коми, зібрати усі пазли, відтворити усю картину подій, встановити винних. Без змін залишаться лише імена Героїв. Сподіваюсь на це. Як сподіваюсь і на те, що нащадки, щеплені болючими серпасто-триколорними «методами впливу», не стануть переписувати історію в угоду політичних лобі. Але говорити з друзями хочеться. Саме зараз. І саме емоційно. Про сьогодення. Про те, що болить. Дає надію. Веде у бій. Тому я хочу сказати про інше. Можливо про своє, особисте. Маю ж право?!

Луганщина -це Україна! Україна понад усе!

Коли починалась війна...Цей кліп https://www.youtube.com/watch?v=ppnrlvGVOU8 створено на Луганщині в перші дні боротьби проти "русского миру" та противостояння холодній руській весні на Луганщині!

Право на право. Украинский юридический блокпост. ч.2 Продолжение разговора.

Я даже не думала, что юридическая статья может вызвать такой резонанс. Поэтому позволю себе продолжить разговор. Оказалось, что многие уже приняли бой на юридическом фронте, окапываются, строят защиту и ведут прицельный огонь по болевым точкам судебной системы. В том числе и Европейской. И это правильно! Вопросов по подаче и ведению дел в Европейском суде, военном трибунале в Гааге, комиссии по правам человека в ООН пока много.

Лісова пісня

Колись у мене була мрія,- побачити ліс від часу, коли він прокидається, до його занурення у зимовий сон. Я виросла у степах. Я знаю, коли прокидається ховрашка, а коли жовтобрюхи та вужі починають свій весняний танок, граційно сплітаючись у кола, немов закріплюючи безкінечність життя та всесвіту. Я звикла до клекоту степних орлів-сарматів, шурхотіння ящірок по розпеченому камінню, та звабливого лоскотання, яким ковила, неначе мавки, заманюють у бузково-рожевій шавлієвий степ. У степах не має лісів. Тільки акації, скумпії, дуби та кленки з ясенами. Ліс був або штучний, або аж у Станиці Луганській,до якої треба була їхати далеченько.
Тому і мрія. Побачити, як він прокидається? Коли?..

Ніч перед святами. Трійця.

Сьогодні встала до світла. Вірніше, майже не спала. Важка ніч. Горобина. Я думала, що вже все,-владнала у собі почуття, віднайшла безпеку, кинула якір спокою у свою замріяну сільську гавань. Ан ні. Як сяйнуло по небу, як громихнуло. Усі думки знову туди, до дому, до війни. Страшно.

Канів-Свердловськ (Довжанськ) єдине серце України

Тільки зараз, виплакав та прийнявши зміни, що відбулись у моєму житті, я впевнилась у тому, що не просто так опинилась у Каневі. На цій війні, все відбувалось якось "не просто так". Інколи мені, прагматику-матеріалісту, було важко сприймати те, що я бачила: молитовну магію, містику землі, послідовність та знаковість того, що відбувалось.Можливо я ще напишу про це.
Сьогодні, в перший день весни, я хочу написати про один з найважливіших днів, який я пережила тут у Каневі. Хоча, він такий же важливий, як усі ці дні, години мирного життя, які є в мене. І такій же важливий, як усі години війни, що я буду пам’ятати вічно.

Амнистия с особым статусом

Об «особом статусе Донбасса» сказано много, как и об «амнистии», «Минских соглашениях», да и о войне в целом. Увидев мелькнувшее в украинских СМИ «сепаратисты против особого статуса», я спросила у одной из журналисток: «Откуда вы это взяли?».Ответ потряс: «Это и так все знают!».Из слова «все», тянет плесенью кремлевской пропаганды, и торчат уши Медведчука и Компании. Так под «все сепаратисты» равняли жителей Луганской и Донецкой областей, чтобы кучнее смотрелись в монитор. Чтобы картинка для СМИ была такая, как нужно хозяевам. Террористы против амнистии, террористы против особого статуса, это пчелы против меда или мед против пчел.

Це було в далекому 2005, може це початок війни?

Мене все частіше питають: як ми жили до війни, яким був Свердловськ, чому Мордор не зміг зламати моїх земляків.Я б розповідала і розповідала. Про боротьбу за Україну, за Довжанськ (це ми хотіли позбавитись кровавого Свердлова та перейменувати місто), за степи, за душі людей, яку ми вели усі ці роки. І зупиняюсь. Бо це дивно звучить. Боротьба?! В мирні часи?! Скажуть, як же так, чи тобі більше нічого розповісти? Певно є, що. Але воно якось не згадується. Лише те, що ми, ті хто був інший, інакший, не такий, як «велела партия», боролись за право жити в Україні. Усі 24 роки її незалежності.

Пам’яті Олекси Гірника або герої вмирають

І щось в мені таке велить
збіліти в гнів
до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна.
Ліна КОСТЕНКО.

Я розумію, що не зможу жити
Сліпа, німа,
В своїм чужім краю
Де розмовляють українські діти
Та тою мовою, що ненависна Кобзарю.
Олена Степова.

Мені лячно. Дуже. І це не відлуння війни. Ні! Це інший страх. Чи той же? Багато думаю після війни, бо дуже хочу знайти відповідь на питання, що таке війна. Я, що пройшла через її пекло, досі не знаю, що таке війна?

Свет на два часа, нормальная жизнь Крыма

СМИ ЛНР (в частности абсолютно ватно неадекватная газета "Восточный Экспресс" продолжает удивлять читателей откровениями об качестве жизни в России и Крымих.
"Блокада в Крыму провалилась"-убеждают жителей лэнэрии,-никто не испугался, паники не было. У них налаживается нормальная жизнь,-рассказывает свердловчанка, побывавшая в Крыму,- есть отопление. холодная и горячая вода. Свет подают в дома на два часа.

В новий рік з новими думками.

Колись почула дивну річ. Мовляв, світ сприймає лише останнє слово, що каже людина, формуючу свою  думку чи речення. Тому треба казати так, щоб всесвіт зрозумів, що потрібно надіслати замовнику.

Мне приснилась "Сказка"

Мы не часто бывали в Крыму. Да, и каждый раз наша поездка была в раннее - весенний или осенне-зимний период. Я ни разу не купалась в Черном море, но помню каждую тропинку Никитского ботанического, парка Айвазовского, «Сказку».
Для меня Крым был связан именно с ней, со «Сказкой».

Осеннее-безвыборное.

 Я против выборов на территории Луганской и Донецкой областей. Я вообще против выборов. Я не вижу смысл выбирать из бесконечного круговорота политиков. Они меняют вывески, названия, цвета, флаги, лозунги, певцов, танцоров, но не меняют своей сущности. Я за политическую люстрацию в Украине. Мы начали реформы не с того конца. Вернее, мы вообще ни разу не чистили голову. Поэтому сначала политическая люстрация, а потом экономическо-управленческая

Антрацитовый след войны.ч.1 ТОВ ДТЭК и российский след

Осенью падают листья. Красиво. Душевно. Смотрю на них и загадываю желание: хочу, чтобы этой осенью спали маски со всех "героев" войны, кукловодов и финансистов терроризма в Украине, чтобы осыпались и ушли в тлен все эти лыныры-дыныры. А еще говорят, по осени цыплят считают. Не знаю, не знаю. Вот проукраинские граждане, не желающие жить в Ахметстане или феодальной республики лыдыныр, считали, маркировали, писали и следили за «золотыми следом Ахметова» с мая 2014 года.
Поясню. С мая 2014 года, с момента оккупации шахтеры-патриоты маркировали угольные вагоны, уходящие из шахт ТОВ ДТЭК …в Россию.

О выборах без выбора

Недавно на записи одного телевизионного интервью меня попросили    прокомментировать политическую ситуацию или высказывания  некоторых лидеров. Я  растерялась и  говорю:

-Я  к вам приехала такая красивая, на каблучках, девочка-девочкой, а тут раз, и «говорить о политике».  А я про   политику корректно-лояльно уже не могу. Поэтому боюсь, что девочка   накинет « адидаску» и такого отдонечит, что будет стыдно вам, мне, каблукам и «адидаске». В нынешней ситуации или  хорошо или ничего.