Про дівчинку....

Он йде дівчинка. Маленька, в рожевій спідничці, в білесеньких, лакованих туфельках, вдягнених та білесенькі шкарпетки, з неслухняними кучерикам, які стрибають під її ходу та на яких ледь тримається гарний, рожевий бант. Маленька дівчинка, велика, як цілий світ.

Літо...

Навколо дивовижний світ:
Рожеві олені пасуться в небокраю.
Піонії збираються в політ,
А на зірках їх бджілки зустрічають.
Хмаринки та ріка. От стрибунці.
Знов бавлячись веселку розплескали.
Метелики, краплинки їх забави,
З водоміркою знов печуть млинці.

Розмова з донечкою

Чередою череда, біля річки, мов пасеться.
- Доню, доля, то вода,
Віра, наш місточок зветься.
З вірою іди у бій.
З вірою даруй кохання.
Віра твій втамує біль.
Віра не помре остання.

Мамо, а мене приніс лелека? Вірші дітям.

*** 

- Мамо, а мене приніс лелека?

- Лелека!

- А чи здалеку?

- Так із здалеку!

Із чистого неба,

Донечка та сонечко. Вірші дітям

***

Доню моя, донечко,
Зернятко в руці.

Про Україну. Вірші дітям

***

-Мамо, чия кульбабка?

-Твоя та сонечка!

-Мамо, а чий дощик?

-Твій та хмаринки!

Казка про єднання крил.

Осінь у лісі, де живе пані Миша з сімейством, це завжди  клопоти.  Щоб перезимувати  без загроз, зробити треба чи мало.  То ж усі разом беруться дозаготовляння  зерняток, ягідок, теплого моху, листячка, щоб малі не змерзли, готують лежаки, приводять до ладу будиночки. А  ще, осінь,  це прощання, та розлука з друзями, бо деякі звірі лягають у сплячку, а  птахи відлітають у вирій.

Мишенята дуже люблять шановного голову пташиного царства пана Лелеку. Бо він і мудрості навчає діточок, і бавить їх розповідями, і пожурить лагідно, коли малеча задиркується.

Родничок. Сказка

В низине, под холмом, где лежал огромный, покрытый мхом валун,  пел свою песенку Родничок. Он был веселый и дружелюбный. Всегда дарил зверям и  птицам свою чистую,  прохладную воду и  хорошее настроение.

Ему нравилось играть, устраивая водовороты и перекаты, возле упавших со стен  оврага камней, брызгать капельками на стрекоз, слушать рассказы приходивших к нему  зверей.

Віночок.Казка

У   лісі, де жила пані  Миша з родиною, завжди тихо бо  усі живуть у злагоді. Ніхто нікого не ображає, а, якщо, і образив  випадково, старався вибачитися. Молодших навчали, про старих піклувалися. Пригощали один одного, хто колоском, та зернятком, а  хто і ягідкою солодкою. Віталися вранці. Доброї  ночі  вечорами одне одному  бажали.

Пісня рідної землі. Казка

Рідна земля   має свою особливу пісню. Ось і  лісочок, де живе наша пані   Миша , також має свою пісеньку. Шумлять дерева, шепоче горобина, віє вітерець поміж гілок, дзвенить струмочок.

Тук-тук-тук,- відбиває свій такт  дятел. Цвірінь-цвірінь-цвірінь,-пересвистуються синички,-і все це слова  однієї пісні.

Навіть «фир-фир-фир» їжачка, та «ква-ква-ква»  з болоту, це також ж цієї  пісні.

Ось просинаються мишенята  ранком, біжать на вулицу, «пік-пік-пік», і це також пісенька.

Усі у лісі одне одного знають, тож, прислухаючись розуміють, що кожен звук, це пісня цього лісу, галявини, струмочка, болотця біля струмка. Кожен голос різний, але звучить, як одне ціле в лісовому оркестрі.

Світлячки. Казка

Одного разу, коли вечори вже були прохолодними, а серпневі  зорі, спалахували та кроїли небо зорепадом, захворіло маленьке мишенятко. Що тільки не робила мати Миша, щоб допомогти дитині: і м,яким вільховим листям прикривала, і давала покуштувати насіннячко з нагідок, і чай зі споришу, м,яти та звіробою настоювала, однак, це не допомагало.

За порадою, стосовно ліків, звернулась схвильована мати Миша, до сусідки, поважної пані Білки:

Мышкин дом. Сказка

На самом краешке леса, на поляне, в маленькой норке, жила мышка, со своим семейством. Маленькая, серенькая   хлопотунья  свила   теплое гнездышко, в котором  спали  четыре мышонка. У них был  очень уютный и красивый дом.

 Пролетающие  к озеру лебеди ей подарили пух для гнездышка. Ёжик принес листьев с ольхи, они такие мягкие, что в них можно было заворачиваться, как в одеяло. Соседи,  зайцы, показали, где растут замечательный пушистый  мох для утепления домика.  

Світлячки

Одного разу, коли вечори вже були прохолодні, а серпневі зорі, спалахували та країли небо зорепадом, захворіло маленьке мишенятко. Що тільки не робила мати Миша,щоб допомогти дитині: і м,яким вільховим листям прикривала,і давала покуштувати насіннячко з нагідків, і чай зі споришу, м,яти та зверобою настоювала, однак, це не допомогало.

За порадою, стосовно ліків, звернулась схвильована мати Миша, до сусідки, поважної пані Білки: