Віночок.Казка

У   лісі, де жила пані  Миша з родиною, завжди тихо бо  усі живуть у злагоді. Ніхто нікого не ображає, а, якщо, і образив  випадково, старався вибачитися. Молодших навчали, про старих піклувалися. Пригощали один одного, хто колоском, та зернятком, а  хто і ягідкою солодкою. Віталися вранці. Доброї  ночі  вечорами одне одному  бажали.

Добре в лісі, тепло  на галявинці, яскраво у  полі. Влітку скрізь однаково добре, коли тепло і сонечко, і коли теплий літній дощик з веселкою, теж приємно.

Ой, а  як подобається мишенятам дивитися,  як   чудо розчудове над землею після дощу розкривається і різнобарв'ям виблискує.

Вибіжать на мокру травку, що переморгується, немов оченятами, крапельками від дощу, і дивляться, як високо у небі, над полем і лісом, немов занурюючи всіх у  казку, розкривається дивовижна та  різнокольорова  квітка.

Питають у мами Мишки:

-Що це таке гарне? Як з'являється на небі? 

І тоді, мама Мишка, вирішила розповісти мишенятам легенду про віночок, який врятував звірів.

Вони сіли біля  ліщини, і мама Мишка почала розповідь:

   «Одного разу, у поле, що біля лісу розкинулося, з'явилися дивні тіні. Де промайне темна тінь-стріла, холодом повіє, горем  зашурхотить, там  і сльози ллються, пташенята гинуть, тваринки маленькі. Діточок стали оплакувати, будинки зруйновані. В'ються чорні тіні по траві, ховаються за дерева. Страшно стало у  лісі. Страшно стало у полі. Ніби й літо спекотне, а холодом віє. Не пускають мами малюків на волю побігати, погратися.   І тоді вирішили звірі і птахи, чиї домівки страждали від невловимих чорних тіней, боротися за своїх рідних. Але, що робити, вони не знали.

 Пішли вони за порадою до дідуся Ворона. Так, до того самого Ворона, з сивим пір'ям у крилах, що і зараз живе на розкидистому дубі.

-Скажіть  нам, дідусю Ворон, як  дома свої, дітей своїх від біди вберегти? – прохали  звірі.

Ворон довго думав, літав над полем, придивлявся, а повернувшись на гілку, що на старому дубі на узліссі, дав птахам пораду:

- Чув, я ще від прадіда, що під дубом цим похований, що колись давно вже приходив до  нашого краю  з вологих, болотистих місць, страх невидимий. Холодом віяло від тіней, що снували по окрузі, забираючи дитинчат з домівок. Багато тоді було сліз. Багато сумних пісень викричали. За багатьох тоді вічний скорботний Бугай на болоті свою   пісню відспівав. Так ось перемогти   силу тіней  можливо лише   оточивши будинки, мотузочкою, з трав польових  у кільце звитою. Це знаю. А от як мотузочку вити, я не знаю, допомогти не можу. Давно це було, вже й  не залишилося тих, хто пам'ятає, що за трави були, та що за сила в цих травах.

   Подякували звірята дідусеві, але опустили крила. Що за мотузочка  з трав, як її вити, ніхто не знав. Вони раз у раз приносили якісь травинки, оточували ними свої домівки, але нічого не допомагало. Сичали тіні, пропадали малята. 

    І ось одного разу по шелесту лісовому, по колисанню  зеленотрав,яному,   по хвилях ковилових, прийшла звістка, що десь за лісом  в степу біля кургану, на якому росте стара акація, живе так ж   стара миша - полівка, що  знає усі таємниці трав.

    В той же час  вирушили мешканці, що зазнали нападу ворога,  до старої мишки- трав'яниці. Вона дійсно виявилася дуже сива і згорблена, жила з помічницею Ящіркою, майже не залишаючи норку. Вислухала вона плач материнський, похитала головою і сказала:

-Дарма так далеко летіли, бігли, тай  не бачили, що порятунок під вашими ногами. Будь  який колосок, травинка, квітка, зібрані на землі, яку ви любите,  захищає. Ось у чому  сила. В рідній землі.

Збирайте різнобарвне зеленотрав,я, що росте  біля вашого будинку. Подивіться на степи, як хвилюються вони , як манять ковилою, ніжно мерехтять незабудками і дражнять небо  білими ромашковими хмарами.

Тож збирайте, що на душу ляже, що до ока впаде, чи то  деревій, чиї квіточки схожі на зірки; чи зозулині черевички, що сховалися під акаціями ; волошки, що притихли в житі; жовту, запашну арніку; буркун , що заграє з вітром; батоги ніжно-рожевих  в,юнків; червоні, немов захід сонця  маки; рожеву, немов світанок,  конюшину; трави, пухнасті  наче вії косулі; тугі гілки калини; коси верби, розчесані рікою; липу , що дурманить медовимспівом; різьблені листя могутнього дуба, - кожна   квітка, травинка, гілочка буде вам на допомогу. А нахиляючись до землі, щоб квітку  зірвати, просіть її про захист, поливайте її сльозами і благаннями, що з серця ллються  просіть  про допомогу від ворогів прийшлих. Земля почує ваше серце.

 Все зібране плетіть в одну тугу косу, пропускаючи між квітами і травами нитки огневиці польової, і благання свої вплітайте, і сльози, і дитячий сміх, і дитячий плач, і материнську любов, і щебет стрижів, і плач бугая, і  пісню жайворонка. Все це з'єднуйте у вінок-кільце, яким і городіть свої будинки та землю. Але робити це потрібно для всієї землі спільно. Щоб серце кожного сплелося, щоб один будинок, загальним став. Піде біда. Не зможе тінь шипляча, перейти стіну, виплетену у  вінок   з молитов материнських, трав чарівних і сили землі рідної, - роз'яснила стара полівка, - і пам'ятайте, це важливо, щоб під час бою, бува не зів'яв вінок, щоб не засох, щоб палила тіні холодні, сила його гаряча.

Три дні і три ночі всі мешканці  збирали трави і плели вінок захисний. Лелеки і жаби приносили воду зі струмка та збризкували квіти і трави. І чим більше ставав вінок, його коло, тим сильніше  усі відчули  могутність  землі, що прокидалася, гріла їх, давала сили летіти, боронити, жити. 

І коли замкнулося коло, стали птахи і звірі всередині вінка, витканого з квітів, любові і болю, гілок і благань, і побачили, як повзли до них тіні,   кидаючи, як погрозу,  холод смерті. Але не могли вони подолати силу віночка, який захищав звивавши  його від прийшлої холодної тіні.

А коли квіти починали в'янути, то раптово припливали хмаринки  і поливали всіх  живлячим дощиком. Знову оживали квіти і трави у  віночку, і утримували силу тіней, до тих пір, поки вони назовсім не  пірнули  у  своє болото.

І коли закінчився бій, в подяку за допомогу, підняли пташки вінок  до самого неба, ніби коронуючи його в подяку, різнокольоровою короною, звитою з тепла, любові і запашних квітів.

І в той момент, коли небо, прийняло дар, розсипався вінок на сотні іскорок, які зібралися в різнокольорові стрічки: червону, померанчову, жовту, зелену, блакитну, синю, фіолетову.

Так народилася веселка. А віночок став символом захисту від усякого лиха», -закінчила свою розповідь мама Мишка.

Тепер мишенята ще більше полюбили веселку, адже у неї таке важливе призначення-охороняти наш світ. А ще більше зрозуміли призначення світу навколо них. Якщо ти  любиш свою землю, то у неї  для тебе все знайдеться: і сила, і допомога, і захист, і чарівні трави, і мудрість, які сплелись у віночку життя.

***

После этой сказки, все наперебой рассказывали о том, как видели радугу, и у всех девочек дома, есть фото в украинском веночке, и когда-то весной,  до войны, они плели веночки из одуванчиков.

- А одуванчики тоже для защиты подходят,- интересуются, даже не заметив, как уже из сказки всё переносят  в жизни. Это хорошо, значит, нравится, останется в душе.  

- Конечно, это ведь  наши одуванчики, с нашей родной земли. А вы знаете, если вы сфотографировались в веночке, он будет вас защищать теперь всегда,  -подбодрила я детей.

Девочки обрадовались. Пообещали принести показать фото. А мальчишки, они у нас самые маленькие  оказались   в нашем импровизированном детсаду,  расстроились, мол, у девочек есть защитные  веночки, а  у нас, нет. Так как в степь нельзя, а возле двора у нас  всего лишь небольшое   поле, но, слава Богу, без мин и  попаданий,   мы пошли за цветами. Нашли и ромашку, и клевер,и донник (буркун), правда больше травки в веночек пришлось вплетать, любыстка добавили, мягких перышек тысячелистника, пару веточек мяты,   колоски пырея. Но детвора собирала травки все вместе, дружно. Моя старшая дочка сплела веночек, и все по очереди в нем сфотографировались для  мам. И снова от детей не было вопросов по языку. Больше, по плетению веночка.