Спокій

Хай у твої сни приходить спокій.
Одноденний спокій, одночасний.
Синьоокий спокій, як той опій,
в’яже спогад, що прийшов невчасно.

Седьмой день

У этого мира нет шанса на счастье,
на веру и второе спасенье.
Бодхисаттва начал свои танцы,
чуть выпив джина в честь воскресенья.

Донбас...не різдвяне...

Донбас. Чорний, як домовина.
Зірки не сідають його на терикони.
Райдуги не вінчають його з небом.
Ластівки його кудись відлетіли.

Коли бракує слів

Коли бракує слів.
Коли мовчання.

Життєвий досвід

Колись жили добрі люди  на світі.
Бо світ був добрим, чому б не жити.

Навесні...

Коли степи прокинуться, коли...
Чи буде ворог на землі стояти?
Чи витримає втрату його мати?
Коли степи прокинуться, коли…

Вечірня казка

За сріблястим ватажком
ходять зорі ланцюжком.
За вовчицею-вовки
За биком ідуть бики…
Як же ти, моя країно,
у лиху, важку годину
сам на сам стоїш з бідою,
сам на сам стоїш з війною?

Молитва за всіх, хто далеко

Без тебе зимно. Зимно, мій коханий.
Тополею, вербою я сумую.
Ти повертайся, чуєш, усі рани,
Я на тобі зцілю та відцілую.

Вбивцям з сусідньої країни

Вам не хрумтить? Не коле? Не болить?
Нормально йти? Не давить вам у ноги?
Не ковзає? Не гнітить? Не свербить,
ота уся в кістках людських дорога?

По-Фрейду. Вдогонку выступлениям пАлитиков

«Вчера на программе "Черное зеркало" представитель Оппоблока Евгений Мураев четко обозначил отношение своей политсилы к своим избирателям. Он сказал, что жители Донбасса - это донбасяне. Все по Фрейду»(с) Borislav Bereza

Сидить. Отакий. Весь із себе.
Прямо, як кома та три крапки.
Ясний пан-русько-тв-гебельс.

на перехресті доріг біля Горловки....

Не має місця у Раю.

Чорти до Пекла не пускають.
Стою.
Як покритка стою.
А люди йдуть.
Собаки лають.

Луганское...

Горькие годы.
Талые воды.
Деркул уснувший.
Ракушки на дне.
Горькие воды.
Талые годы.
Снова Луганщина грезится мне…

Царь души моей

Мне бы к краю неба
губами
прикоснуться,
как к священной чаше.

Чорнобривцева ніч.

Чорнобривцева ніч.
Тиха пісня стрункої тополі.
Десь муркоче трава,
Заграючи з степним вітерцем.
Поклади у колиску мене
у колиску своєї любові,
та підстав, бо втомилась,
хоч крило, а хоч дуже плече.
Плине ніч.
Чорна, чорна, глибока, як море.

Літо...

Навколо дивовижний світ:
Рожеві олені пасуться в небокраю.
Піонії збираються в політ,
А на зірках їх бджілки зустрічають.
Хмаринки та ріка. От стрибунці.
Знов бавлячись веселку розплескали.
Метелики, краплинки їх забави,
З водоміркою знов печуть млинці.

Ти, лише, мила, ворога спини.

Там сум, тут хаос,
Нікуди вже йти.
Тримайся, та приймай науку.
Так буде доти,
Поки в ніжну руку
Не візьмеш зброю, мила, саме ти.

Луганському супротиву.

Піду на сповідь не до друзів,
ні. До ворогів,
що край мій
та життя моє зламали.
Хоч знаю,
не почують,
бо замало,
замало нас пішло в останній бій.

Степове

Над байраками ніч
плине чорним шифоном сумним.
Палять вогнища люди,
що, мабуть, на сонці зчорніли.
Десь загавкає пес.
Куліша підгорілого дим
серед степу знов кличе,
знов тужить,
знов манить
До себе… до тебе …

Мои раны

За выстрелом,
все равно видно небо.
И это не след от пули.
И не открытая рана.
Это просто твоя свобода.
Мост между "вчера" и "завтра".

не вірю

Чому не вірю  ризам золотим?-

Бо кожна зникне почорнілим тліном.