Тополею, вербою я сумую.
Ти повертайся, чуєш, усі рани,
Я на тобі зцілю та відцілую.
Без тебе сумно. Сумно, мій далекий.
Я наче степ, що на весну чекає.
Ти повертайся, чуєш, як лелеки,
Вертаються до рідного, до краю.
Молити?! Ні! Повстати, як молитва!
Щоб віра захищала, мов, стіною.
Палати так, чекаючи на битву,
Щоб ворог ципінів перед тобою.
Я, любий, ти. Я шабля твоя гостра,
Я, рідний, ти. Твій подих, твоя сила.
Я відчуття твої, як слід загострю,
Щоб ворога ти чув в його могилі.
Я вимолю тебе у всіх чаклунок.
У всіх смертей, у ворога, у долі.
Я, мій коханий, справжній твій цілунок.
А ще лани твої, садочок твій та поле.
Я твоє жито, джерело під дубом…
Чи ж зможе ворог нас стількох збороти?
Ти відпочинь, збори, та повертайся,
Сказала дітям: «Тато на роботі!».
Без тебе зимно. Зимно, мій коханий…
Немає коментарів:
Дописати коментар