Дрожь земли...

Эти мысли мне пришли в голову в августе 2014 года. Тогда наш город обстреливали ГРАДами с территории РФ, пригорода города Гуково. Было страшное время. Уже мы оплакали многих. "Ил" в Луганске, погибших солдат возле нашего города, в десятке километров от нас лежало выгоревшее поле подсолнечника-Зеленополье. Шли бои КПП "Червонопартизанское", КПП "Изварино", КПП" Должанский". Днем не стреляли. Мы знали это и уехали в село, чтобы собрать последний урожай. В селе уже стояла комендатура, был полицай, а дома были изрешечены осколками. Моя улицы выходила в степь. Я специально выбирала дом, вернее, дачу, жили -то мы в городе, чтобы встречать рассветы, слышать запах свободы, бродить босиком, собирать свои волшебные травки. Я легла на землю и растворилась в ней. И вдруг...Вдруг я услышала, как от меня в степь, куда-то в сторону границы, ушла волна и земля вздрогнула. Я думала, что это взрыв от снаряда, но было тихо. И я услышала. как дрожит земля. Внутри, от страха и гнева, от боли и отчаяния. Я гладила ее, и говорила, что все будет хорошо. Приехав домой я увидела в новостях сообщение, что на Донбассе было зафиксировано землетрясение,- район соседних Ровеньков. Это был нонсенс для Донецкого кряжа.
Сегодня 7 августа 2016 года в новостях я увидела, что в Донецкой области было землетрясение 4,6 балла. Снова август. И вспомнила все это. Август 2014 года. Моя горящая степь. Мои слезы. Мою дрожь земли....

Лісова пісня

Колись у мене була мрія,- побачити ліс від часу, коли він прокидається, до його занурення у зимовий сон. Я виросла у степах. Я знаю, коли прокидається ховрашка, а коли жовтобрюхи та вужі починають свій весняний танок, граційно сплітаючись у кола, немов закріплюючи безкінечність життя та всесвіту. Я звикла до клекоту степних орлів-сарматів, шурхотіння ящірок по розпеченому камінню, та звабливого лоскотання, яким ковила, неначе мавки, заманюють у бузково-рожевій шавлієвий степ. У степах не має лісів. Тільки акації, скумпії, дуби та кленки з ясенами. Ліс був або штучний, або аж у Станиці Луганській,до якої треба була їхати далеченько.
Тому і мрія. Побачити, як він прокидається? Коли?..

Ніч перед святами. Трійця.

Сьогодні встала до світла. Вірніше, майже не спала. Важка ніч. Горобина. Я думала, що вже все,-владнала у собі почуття, віднайшла безпеку, кинула якір спокою у свою замріяну сільську гавань. Ан ні. Як сяйнуло по небу, як громихнуло. Усі думки знову туди, до дому, до війни. Страшно.

Весняна сповідь. Верби Каніва

У Канева заквітлі береги.

Сріблясто-жовтим
сяють гнучкі верби.
І золота, і срібла навкруги,
Бери, -як кажуть,-
Хоч гатити греблю.

Весняна сповідь. До Дніпра

Співочий край в мережеві акацій.
І синь Дніпра-молитвений Сінай-
На вушко «Отче наш» мені муркоче.
Пірнай,-шепоче.
Я йому,- тримай!

Весняна сповідь. Молитва

Я біла дніпрянська чайка.

Хмаринка на синьому небі.

Весняна сповідь. Благовіщення

Благовіщення посеред ясного неба.
Будуть дощі, зітхає туман у яру.

Крила янголів

А за вікнами тихо янголи
Шелестять, шурхотять крилами
Мені кажуть,-
То квітнуть півонії,
Але ж я- недовіра настирлива.

Донбас...не різдвяне...

Донбас. Чорний, як домовина.
Зірки не сідають його на терикони.
Райдуги не вінчають його з небом.
Ластівки його кудись відлетіли.

Коли бракує слів

Коли бракує слів.
Коли мовчання.

Життєвий досвід

Колись жили добрі люди  на світі.
Бо світ був добрим, чому б не жити.

Різдвяне...

Гей! Гей! Чи вистачає тобі янголів, людино? Не забагато тобі буде?
Он вони, порхають , мерехтять, щось занотовують, метушаться, переймаються, щоб щось не загубити, не забути, переживають чи вислухали усі твої нескінченні бажання. Твої нескінченні бажання для інших?!.. Он як?

Рождественские картинки не о войне.

О тишине.

В Свердловске, в шахтерском сквере, вчера было многолюдно. Праздничные огоньки, заснеженные ели, снеговики, мягкий снег, фонари, освещающие площадь, манят к себе миром и обещанием покоя.Рождество. Люди не пошли в церковь. Одни, потому что не хотят терять остатки веры. Рождество не тот день, когда тебе хочется слышать о героях новороссии, погибели укров и восхвалении Ахметова и Путина. Хочется внутренней тишины и хотя бы мнимого ощущения покоя. Закрыть глаза, подставить его снежинкам и забыть, что война.

Навесні...

Коли степи прокинуться, коли...
Чи буде ворог на землі стояти?
Чи витримає втрату його мати?
Коли степи прокинуться, коли…

Сива нитка

Синя нитка бігла по долоні,
золотиста нитка обігнала.
Я тобі наворожила долі
та такої, що без сили впала.

Про дівчинку....

Он йде дівчинка. Маленька, в рожевій спідничці, в білесеньких, лакованих туфельках, вдягнених та білесенькі шкарпетки, з неслухняними кучерикам, які стрибають під її ходу та на яких ледь тримається гарний, рожевий бант. Маленька дівчинка, велика, як цілий світ.

Я зможу літати?

…Крила, проліскові крила
У моєї мрії.

Сині такі.
Як очі янголів.

Весняне...

Коли завзяті солов,ї
Почнуть гучні свої двобої
Весь хворий світ зціли весною
Зціли скажений, хворий, світ…

Весною!

Пам,ятай!

Перед ними-
нам стояти на колінах.
За них –
нам молити Пречисту.
Вони в землю пішли,
як зернини,
щоб ми хліба змогли
досита їсти.

До дня пам,яті

…Хай палають свічки кожен день,-
у свята, на весні, в роковини,
хай це буде незгасний вогонь
на ворожій, гнилій домовині.