Зірки не сідають його на терикони.
Райдуги не вінчають його з небом.
Ластівки його кудись відлетіли.
Хто ж тебе вбрав у той чорний ситець,
Що ти тепер, вдовицям відрада?
А може то ніч? Чи пил з вугілля?
Гей, гей, де ж ти, добрий Шубін,
Треба ж комусь цю жалобу прибрати!
Йду під дворами. Від вікон до вікон.
Може хоч хтось за зірками скучив,
Чи зберігає під старою стріхою
Зліплене з глини гніздо ластівчине?
Темно у вікнах. Не горять лампадки.
Не співають люди «Радуйся земле»,
Зірок різдвяних ніде не видно.
Шо ж то за край, що темніше ночі?
Знов помилилась. Не ніч то, безвір’я.
Темно не в небі, а десь біля серця.
Може коли добували вугілля,
Вийняли душу, як шмат антрациту?
Он воно вітром і виє в пустотах.
Он воно холод і гоне по світу.
Люди тут вже не чекають Бога
Став для них світ, як шахтарські штреки
Йдуть по них, йдуть, а кінця не видно.
Пса побачила. Буду за нього молити,
Ніхто за нього Бога не просить.
Тай за степи ніхто не дбає.
Мертві степи у ночі поснули.
Мертві в степах у ночі…
Донбас. Жаркий, палкий, як вугілля.
Горить, та вже не має кому грітись
На його розтрощених грудях.
(добрий Шубін- герой містичних шахтарських байок, який охороняє шахти та є передвісником обвалів породи)
Немає коментарів:
Дописати коментар