У вичурних білих мережках
Село, наче краля -панянка,
З роси діаманти-сережки.На щічках півоній світанок.
Волосся барвінком по схилам.
Для кого розквітла, красуне?
Чому ж ти народу немила?
Чому ж ми стидаємось слова
Простого такого «селянка»?
Село, воно ж чорноброве,
Не схоже на руську «крестьянку».
Не треба нам «крест» отой вішать
Мовляв, селюки, як раби,
Село моє, квітчане вишнею,
Горять дивиною горби.
І шовкова плахта блакиттю,
І золотом вишите поле,
І поглядом, дотиком, миттю
Закоханість візьме у коло.
В багатті розтане сумління,
Зірки наче згарди в намисті.
У кожному з нас є коріння
Від Насті-селянки чи Христі.
Від діда Івана чи Гната,
Та від запашної хлібини.
І десь черемшинова сукня
Лежить і в міській комірчині.
Немає коментарів:
Дописати коментар