нам стояти на колінах.
За них –
нам молити Пречисту.
Вони в землю пішли,
як зернини,
щоб ми хліба змогли
досита їсти.
Мовчали.
Бо це дуже страшно.
Від наруги навіть боги німіли.
Хліб збирали,
багато і вчасно.
Ан повітря
в їх жорнах шуміло.
Скільки ж в тих очах розуміння:
Як!
За що!
Чому така доля!-
Так вбивали душу та тіло.
Так країни вбивалась воля.
Запали свічку!
Хай буде,
світлий шлях, тим,
хто йде тернями.
Пам’ятай,
ще й ім’я Іуди,
та серпастих, кровавих демонів.
Бо коли ти забудеш ворога,
він в Аду перестане тліти,
та й повернеться,-
сухим порохом,
стануть квіти твої, та діти.
Мо й забудуться імена скошених,
та їх села зникнуть у часі,
не забудь, я прошу, ворога,
та поплічників його в рясі…
І за них, безвинно покараних,
Нам потрібно життя прожити,
Щоб ніхто, ніколи нас зламаних,
Не збирав, як ті пупянки жита.
Щоб ніколи сухою хлібиною
Не давилась старенька мати,
Та щоб ворог знав,-роковинами,
Ми живем разом з тими, розп,ятими.
І коли тривожно згудуть
Над Вкраїною дзвони едині
Вони встануть, та з нами підуть
В бій за нашу незламну країну.
Немає коментарів:
Дописати коментар