І розумію, що це просто природа так до Трійці готується, але дуже сильні відчуття отого гойдання повітря, коли вибуховою хвилею накриває твоє місто, вириває шибки з вікон, руйнує дахи, душі, дерева.
Мама декілька разів виходила на двір. Все прислухається, дійсно грім, чи…
Собака тулиться біля ніг. Не забула. Тремтить. Мама гладить її вмовляє. Це просто грім, це просто дощ. Як добре, що це дощ, -каже вона,-ох, так добре, що це просто дощ.
Коти усі у хаті. Не гонимо. Вони теж пам’ятають. Діти розібрали котів по ліжках. Теж не сплять. Шукають відради у муркотінні. Так і засинають усі разом.
А небо палає. Багряніє, біліє, потім миготить блакиттю з жовтою смугою. Вітру не має. І грім. Котиться Канівськими лісами, пагорбами, розтинає небо, розриває душу, гонить сон.
Я б сказала,-гарно. Ні, ні, це дійсно гарно. Це казково, зворушливо, незбагненно. Аби не спогади. Аби не рани. Аби не печаль.
Про що казало нам небо у свята? Про що сповіщало? Гнівалось? Раділо? Вимагало? Ох, якби вміти читати зорі. Навіть блискавка могла б принести звістку. Прислухаюсь до всесвіту. Бороните та поборете(с),- наказує небо. Вона зараз таке, як ми. Нездоланне, незборене, від червоного до білого, від чорного до блакитного. Б’ється, вирує почуттями, втомлюється та падає на землю дощем, підхоплюється та розгортає свої крила над країною.
А в ранці сонце. І роси. І квітуча липа знову перемішалась з вже відцвілою акацією, що ще дарує свій солодкий спогад та бринить солодким медом у повітрі. І він стікає росами по траві. І гуси гелготять, і півень злетівши на повітку голосить добру новину,-сонце зійшло. І це життя. Знов буде життя. Таке воно. Від спокою до стихії. Від стихії до забуття.
І у ранковій тиші села, десь над гаями, над акаціями, вербами та соснами вперемішку з заливистим кукуріканням лунає новий відлік часу,-ку-ку-ку-ку.
З Зеленими святами, країно! З Святою Трійцею, що охороняє нас та дарує нам мудрість. З силою землі, з безкрайньою свободою неба, з вогнем кохання, з сльозами прощення, вас люди. Хай Бог веде нас до життя та перемоги!
Зранку, схопила не молитвослів, а книжку, подаровану мені Дзвінкою Матіяш. «Інші вірші» пана отця Яна Твардовського. У думках тільки одне, як молитись за мир. Не знайшла я ще слів, щоб сказати усім вам, як я вас люблю та поважаю. Не знайшла я ще слів, що вимолити для країни волі, миру, та злагоди. Особливо у святу неділю. А він знайшов. Давно.
Вірші? Ні не згодна. Це саме молитви. І Дзвінка була права, коли подарувала мені книжку зі словами,-хай це буде твій молитовник.
«Золото-зелена Богородиця
від щирого серця прошу
хай на грядці завжди буде досить
зеленого кропу».
(1996 рік, Ян Твардовський, переклад Дзвінка Матіяш).
Запашного канівського літа вам у стрічку новин. День був найгарніший за останні роки. Ми були у степу, у лісі, на ставку. Я накупалась у травах досхочу. Ні. Ще підемо. Суниц-море. Хоч трошки тиші та забуття, бо втомилась. Літа вам, друзі!
Немає коментарів:
Дописати коментар