11.01.16

Життєвий досвід

Колись жили добрі люди  на світі.
Бо світ був добрим, чому б не жити.

Сади саджали. Землі ж багато,
Та ще й такою, що гарно  родить.
Жили в той час два добрих брата.
Садиби мали пообіч річки.
Цвіли садиби на заздрість людям.
Та в добрім світі ніхто не заздрив,
Бо кожен мав для життя достатньо,
Господь давав усім по їх праці…
Не буду довго вести розмови.
Про ту ж біду вже чуток багато .
І з той бідою нам довго жити,
Бо лихо й радість нам відпускають,
Щоб мали ми свій життєвий досвід.
Затьмило сонце. Зірки з тьмяніли.
Як тінь шуліки брат йшов до брата,
А біля серця той задум чорний,
Сталевим змієм вже розгортався.
Брат у ночі рубав брата ножами.
Різав, палив, заливав отрутою.
І ось останній стогін із тіла,
Злетів, щоб нарешті піти до Бога
Могла душа, що від зрад зчорніла.
Пробач,- шепоче, обмивши руки,
Від крові того, кому братався.
Та йди вже з Богом,- душа стинає,
Та йде до неба хреста тягнучи
Із зрад братерських, бо братовбивці
Ніхто до прощі не вмиє ноги.
А світ у часі, як гірська річка.
Біжить, як грає, ось його велич.
Сніги розквітли, пустелі в гори,
А гори в степ. Хоч море вічне.
Куди б не віяло, воно ж гуркоче
Та лише вправно карбує скелі.
На світі добрім, знов добрі люди.
Куди ж їм дітись. Бо світ же добрий.
Сади саджають. Землі вже менше,
Але ще родить, усім на заздрість.
І як ведеться, пообіч річки…
Що ж за дурня,- гнівиться небо
Тягнучи в гору оту халепу:
Брат брату спину свою підставив
Та хрест із зрад на свої плечі
Взяв й тяжко тягне оте «прощаю».
І місяць знову впав та розбився
На друзки віку, застигнув в часі.
І знову берег та клята річка.
Брати. Ніч. Лезо, та кров – водиця.
Пробач,- вже вкотре, обмивши руки,
Від крові того, кому братався,
Шепоче звично наш братовбивця.
Життєвий досвід, то дуже цінно.
Бо час, як попіл, просякне в землю.
Сади на місці де кров лилася
Вже знов розквітли на заздрість людям.
Тому, коли, біля мене зрада,
Й не важно, кровна або сусіда,
Кажу до неба: «Господь пробачить»
Життєвий досвід, то дуже цінно.



Дописати коментар