Весняна сповідь. Верби Каніва

У Канева заквітлі береги.

Сріблясто-жовтим
сяють гнучкі верби.
І золота, і срібла навкруги,
Бери, -як кажуть,-
Хоч гатити греблю.

І небо граючись пірнуло у Дніпро.
Купатись, я скажу вам, не зарано.
Хоч хвилі, ще не втримають тепло,
Але на серці, заживляють рани.
Торкнусь води.
Хай живить,
бо болить.
Болить степами, -
квітнуть не для мене.
Пірнаю.
Мить.
Одна застигла мить,-
Знов подих.
Небо.
Хвилі.
Квітнуть верби…