В десятий раз у вироку. Як постріл!
А десь у Горлівці дощі.
Дощі полощуть
твої степи, що серце відігріли.
А ще бузок.
Який же там бузок!
Ти цілував її чи гілку п’яну…
Не слухав вирок. А навіщо?
Строк?!-
Душа ж вона не відає капканів.
Хоч це і смішно- «ворога» прощу.
Чи ворог я? Країні? Богу? Людям?
Мовчав й суддя, бо знав, що непідсудний,
Той, хто кохає світ, аж до дощу...
...Судити за любов до яворів?
За плескіт завіршованого слова?
За степ? За терикони?За хрущів?
За сад вишневий чи за яблоновий?
За що судити, -мав би ти спитати.
Але ти знав, що вирок місяць повний.
Медведчукові знаки та печаті,-
Просякла зрадою вовчача та бавовна.
Хай, так! Прожити той етап.
Сибіру зорі, стиглі, мов, малина.
На стінах, на папері, на списах
Горять вірші, присвята Україні.
Як троєкраппя? Як пунктири?
Батоги?!
Що б’ють по серці кожного Іуди
І Колими холодніє сніги,
Твої розтрощать худорляві груди.
Ти мав за душу світ.
А світ тремтів.
Байдужим був до вироку та строку.
До таборів. Наглядачів-вовків.
За серце мав ти мову чорнооку…
Зреклися друзі. Всі вони в полоні.
Ідуть рабами, зв’язані доносом.
А десь у Рахнівці дощі.
Дощі полощуть
Твоїй свободі червоно-стиглі грона.
2016 рік. Олена Степова, Пам,яті Василя Стуса.
З Вікі:
Васи́ль Семе́нович Стус (6 січня 1938, село Рахнівка, Гайсинський район Вінницька область — 4 вересня 1985, табір ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермський край, РРФСР) — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1990), Герой України (2005, посмертно).
За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури Василь Стус зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.
Адвокатом Віктора Медведчука затвердили, незважаючи на чисельні протести обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».[8] Сам Медведчук наполягає, що роль адвоката в таких процесах була мінімальною: «Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі й не знає, що це таке. Рішення за такими справами ухвалювалося не у суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок» (цит. за офіційним інтернет-сайтом Медведчука[9]).
Про методи захисту, які використовував Медведчук, свідчить «Хроника текущих событий»: «Адвокат у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те, що Стус, працюючи у 1979—1980 рр. на підприємствах Києва, виконував норму; крім того, він переніс тяжку операцію шлунка. Після промови адвоката засідання суду було перервано.
2 жовтня засідання почалося прямо з читання вироку (таким чином, у Стуса було вкрадене належне йому за законом „останнє слово“)».[10]...
...Віктор Медведчук, палач- "захистник" Василя Стуса так і не поніс покарання. Наразі він у совєцькій манері "захищає"-карає Луганщину та Донетчину, відавши її на поталу "рузькому миру".
Діяльність Громадянина, поета, дисидента Василя Стуса, це ще одна відповідь на питання, яка вона справжня Донетчина, який він справжній Донбас. Усі роки існування краю тут вбивалась Україна.
Чи можлива відбудова Донбасу з промислової точки зору, теоритично, так!
Чи можлива відбудова Донбасу з моральної, етнічної, духовної точки зору, це вже питання. І чим більше тягнеться війна, тим меньше шансів на позитивну відповідь.
Бо носії України, які почули своє коріння, знайшли відповідь на питання, де та з ким у своїй геній пам,яті, покинули окупаційну зону, бо не могли коритись окупанту.
Донбас переживає ще одну етнічну чистку, як у часи 1932-33 років, як після війни та під час промислової розбудови.
Війна проти етнічних україніців, нації, мови та національності, це ще один бік війни. Геноцид України продовжується.
Доля українського Донбасу, це доля і Василя Стуса, і Івана Низового, Василя Голобородько, Володимира Просіна, Миколи Руденко, Надії та Івана Світличних, Івана Дзюби, Ганни Гайворонської , Антоніни Листопад та Катерини Литовченко. Вони боролись, бо пам,ятали,-Боритеся - поборете! (с). Боротьба за східні частини України, Луганщину, Донетчину та Крим триває.
Немає коментарів:
Дописати коментар