23.11.15

Молитва зцілення. Новели мого степу

Про що молити тебе, Боже мій?
Про що молитися?
Стою у церкві, закривши очі, та й душу відкрити не смію. Бо втратила. Віру чи розуміння. Чи віру розуміння, чи розуміння віри. Щось висохло у мені. Стою у церкві, як пустеля під сонцем. Мовчу! Бо знаю, ти дбаєш і про мовчазні пустелі. А навколо  моляться люди. Стою, слухаю. Тихо, як крадіжка-вітрець на паперті, що налетить зненацька та розкидає волоцюзі його скарб. Вслухаюсь. Он скільки їх прийшло до тебе, Боже мій! Стільки! Моляться! Шепочуть! Свічки запалюють! Бо ж вирують!Про що моляться? Може й мені повторювати їх молитви, якщо своєї не має? Може мені взяти їх віру, якщо свою втратила? Ти ж кожному даси, по вірі його.
Перемоги просять! Дай їм Боже перемоги! Мо й мені просити? Мій край палає, мій край гине.
То ж перемоги? – питаю у душі молитовності. Мовчить! Чи скипілась ти там, чи що? Чи сльозами вдавилась? Що ж ти така нездара, що слова молитви за іншими повторити не можеш?
Це ж так просто, ну мо, давай,-пе-ре-мо-ги!
Мовчить! І я мовчу! Щось спіткнулось у мені, коли з души йшло. Може через камінь, може через сльози. Не йде молитва бо Бога.
Сумно мені, бо не буде у мене перемоги! Але якої, над ким? Дивна річ, -думаю я, стоячи у своїй пустелі безвір’я, - моляться люди, щиро, гаряче, змістовно. Але кожен за свою перемогу, кожен за свою землю, кожен за свого побратима, кожен за свого коханого, кожен за свою хату, кожен за своє військо, кожен за свого ворога.
Може в той же церкві, тим же святим, кладуть Хрест і вороги мої, бо прагнуть перемоги наді мною? Бо ж в кожного свій ворог та своя війна.
Моляться! А Бог чує. Бог приймає ту молитву. Найгарячішу, найщирішу молитву за перемогу. Кожного! На своїй війні! Кожного! Над своїм ворогом!
Але ж по вірі й буде … І гуде, крає серце війна. Випалює світ. Знищує міста. Забирає побратимів.
Війна до перемоги! Кожного! Над своїм ворогом! Кожному! У своїй війні!
Падаю на коліна. Ні! Ні! Так не бачить Господь молитви! Здіймаюсь над світом! Розкриваю крила! Кричу вітром! Волаю небом! Боже мій! Боже щедрий, Боже милостивий, Боже, що любить нас, Боже, що заради любові, прийняв розп’яття та вибачив зраду! Боже, милий, розсудливий, чесний та справедливий, Боже, який несе хрест свій. Тяжкий хрест зобов’язання віри. Бо ж дає кожному по вірі його!
Я не хочу перемоги, бо вона дається на війні, що вбиває. Я не хочу перемоги, бо загине інша людина. Я не хочу перемоги, бо буде знищено чиєсь житло, віру, поле, засіяне хлібом, троянди, що викохані в садочку. Я хочу собі своє, іншій людині її, щоб воно не було. Бо це свобода.
Але якщо війна та напали вороги на мене чи Батьківщину мою, порушивши заповідь «не вбий» та «не вкради», то захисти, як знаєш, усе в руках твоїх та по волі твоїй.
Якщо я порушила заповіді твої, то дай знання, як жити на світі, щоб не знищувати його та змогу вибачитись перед тим, кого я образила.
Я не прошу миру для людей, бо в кожної людини він свій. Я не прошу примирення, бо це особисте випробування . Я не прошу любові, бо ти сам знаєш, кого обдарувати.
Я прошу тебе про одне,- дбай про кожного, хто увіривши втратив віру, хто мовчить, бо боїться словом молитви зашкодити іншому, бо ти, Всесвітня моя ласка та Всесвітня моя Любов, дбаєш навіть про мовчазну пустелю, що лежить біля ніг твоїх, суха та порепана. Зціли!



Дописати коментар