Ніхто не знає, як це виходить.
Ти мружиш очі,
долоні стискаєш цнотливо,
нічого не хочеш казати,
про те, шо на Сході.
Ти взагалі нічого не хочеш казати.
Мовчання твоє пружне,як цунамі.
У твоїх долонях холод безодні,
та металевий присмак насіння папайї.
Ти його сієш. Вітер розносить
плач твій, сльозами колись обірветься.
Ти взагалі нічого не кажеш про те, що на Сході,
бо там твоє серце.
Ці танці. З пустими душами.
З крижаними пустелями.
На твоїх долонях вітер гуляє.
Металеве насіння проросло просто в серці.
Якась вона солона, ця твоя папайя…
… Війна триває до початку любові,
а далі бій та невірних страта.
Бо кожна дорога-то твоя доля,
А кожна жінка-кохана чи мати.
Своя земля варта зусилля.
І навіть смерті інколи варта.
І це не вітер, це наші крила.
І це не душі. Це ми на старті.
Немає коментарів:
Дописати коментар