Люди приходять до мене, щоб примірити мою долю.
Мою долю витягають із мене, як кофтину зі шафи.
Долю з якою я народилась та з якою маю померти.
В свій відміряний термін.
За розкладом всесвіту та часу.
Але поки я жива до мене приходять люди
щоб приміряти на себе мою долю.
Дивляться. Розглядають.
Як полонянку на невільничому ринку.
Тягнуть її на себе. Пораються в мені наче я шафа.
Нервують. Товпляться.
Давлять одне одного харизмою.
Запалюють одне одного панікою.
Руйнують одне одного суперечками.
Страждають, що не можуть знайти омріяного.
Жаліються,що моя доля занедбана.
Не гламурна. Не віддає селебріті.
Трошки пахне сіном, але більше порохом.
Припалена, ще й зі шматком від снаряду.
Мокра від сліз. Щаслива від муркотіння.
А ще в моїй долі занадто багато зради.
Тривоги. Хвилювань. Втрат.
І чогось такого, що змушує ховати погляд
Та триматись від мене далі
неначе я прокажена.
Зовсім мало везіння, ще меньше перемоги.
Зовсім трошки. Але й її не вистачає на всіх.
То люди ще більше нервують.
Хряпають дверцятами.
Кидають на підлогу шухлядки.
Виривають з корінням навіси.
З’ясовується, що моя доля
це зовсім не те, що їм треба.
А так хотілось, щоб усе й одразу.
Бо в чужій же тарілці краще.
Люди приходять до мене щоб приміряти мою долю.
Мою долю тягнуть на себе,
Жахаються, вражаються, гніваються,
Бо вона їм не подобається.
Бо не така вона їм бачилась
В їх сновидах чи сновидіннях.
Обтирають свої руки-
брудні чи просто ще не помиті -
об те, що дістали.
Забувають покласти назад.
Кидають собі під ноги.
Як речі.
Як мотлох.
Все те, що й так було на поверхні,
Та ніколи не було мною сховано.
Я честно сама їм казала, що втратила.
Що не змогла вирвати з горла
ні золота, ні квартир, ні посад, ні грошей.
А коли була товкотня за кращею долею,
я просто взяла, те що Богом відміряне.
Йшла з ним. Плекала.
Намагалась виправити помилки.
Робила їх ще більше.
Кілька разів падала.
Багато разів зупинялась.
Втамувавши біль йшла далі.
Люди приходять до мене щоб приміряти мою долю.
Пораються в мені наче я шафа.
Рвуть мене. Б’ють. Шукають щось таке,
що в мене ніколи не було, навіть в згадках.
Не знаходять. Йдуть ображені.
Шкода їх. Таких зламаних та маленьких.
Я кажу їм,- вибачте, візьміть хоч любов,ю.
Бо й ній моє життя та щастя.
Ніжність. Цілунки.
Тиха ніч та яскравий ранок.
Мої здобуття та перемоги
У ній одній усі відтінки золота,
то мабуть, це і є ті скарби що ви в мені шукали.
Плюються. Лаються.
Кажуть, навіщо нам така любов,
бо вона ж без зрад та надриву.
Без сліз. Розірваних сорочок та простирадл.
Навіть без викуреної цигарки
під місцеву пальонку-горілку.
Як їй похизуєшся?
Як привселюдно скажеш-от дивіться, яка вона дурна!
Як добре, що їй так боляче!
Дивуюсь!
То навіщо ж вам моя доля?
Та-а-а-а!- тягнуть-
От коли б ти була багата,
То ми б взяли твою долю та стали багаті.
Коли б ти була нещаслива,
то ми б з тебе глузували,
жбурляли б тебе каміння
або просто сміття та образи,
шанували б своє зубожіння
бо яке ж це щастя, коли усі рівні у своїй невдачі.
А так…Навіщо ти нам - безталанна бідося.
Ні на посміх, ні на заздрощі не підходиш.
Бо щаслива, що дурна.
Та дурна, бо щаслива.
Сижу.
Розірвану віру, як нотні аркуші гортає вітер.
Забруднені мрії. Їх варто попрати.
Десь поділась надія.
А може хто забрав, то хай буде.
Треба швидко прибирати.
Цей безлад. У собі, як у шафі.
Бо завтра ж знову прийдуть шукачі кращої долі.
Знову будуть гримати дверима
Горлати.
Вимагати дати їм те, що вони в мені собі намріяли.
То я складаю себе. Тихо наспівуючи.
Усі свої вади, зради, кладу по шухлядкам.
Хтось витирає мені сльози.
Любове моя, як гарно, що ти завжди поруч!
Немає коментарів:
Дописати коментар