Зорі достиглі.
Яблука падають, наче по нотам симфоній.
Ми на пероні.
І наша дорога на захід.
Жодних валіз.
Сліз.
Емоцій.
Агоній.
Жодної зморшки.
Від пам,яті треба тікати.
Грає сурма.
Ти смієшся, так лячно,
як плачеш.
Кажеш, так світло:
- Хай б,ють оркестранти в літаври
Хай, що завгодно,
Аби не війна та гармати!
Яблучний спас
Він не спасе нікого ніколи
Яблука в мед,
Наче душі впадуть у траву.
Нам йти захід.
На сході згоріли всі зерна
Навіть стерня
То й вона перетліла в золу.
Серпень прямує на схід
Я б летіла.
Крилами мрій закривала скривавлене небо
Яблоки-зорі зриваються вниз
Я б хотіла
Десь, ну, хоч десь
Посадити бездомні ці зерна.
Ми їх вивозили,
Наче скарби у валізах.
Сходу світанки,
Серпанки ранкового степу.
Десь там розп’ята лежить
Луганська моя Мона Ліза
Кам’яна баба з мого половецького степу.
Немає коментарів:
Дописати коментар