13.11.17

Присвята місту

Я не пишу, якому саме. Бо в кожного з нас є своє місто, якому за нас не спиться ночами.
Воно ніколи не спить, це місто.
Під дощем, воно трошки схоже на море.
На ластівку схоже, коли дме вітром.
А ще на кленок з золотавим листям,
Що виріс давно на подвір’ї школи.
Таке, як ніч воно тепле,
таке, як долоні, літне,
таке, як крила у мене-
це місто та його світло.
А ще, воно трошки, як кішка,
тепле, пухнасте, привітне,
мружиться ліхтарями,
муркоче тобі вітром,
просить трошки ласки,
уваги, й щоб за вушком,
а потім на ручки, під ковдру
чи просто лягти на подушку.
Таке, як ніч воно тепле,
таке, як долоні, літне,
таке, як крила у мене-
це місто та його світло.
Візьми його десь у серце,
хай хоч трошки поспить, бо ж втома.
Воно ніколи не спить, твоє місто,
бо чекає на тебе вдома!

Дописати коментар