09.05.16

Донецька абетка

Колись мене навчали,-
Перша буква «а».
Казали «аист»,
Я ж казав «лелека».
Знов двійка.
Знов пробачив їм.
Дарма.

Тепер війна і рідний дім далеко.
Для мене «а», - так,перша,- «антрацит».
Жар полум,я, що у печі розквітне,
«А»- це Абетка,
Це Акацій цвіт,
Азова хвилі теплі та привітні.
Донецьк, Луганськ,
Степи та ковила,
Сарматські баби,
Чорні терикони.
Тебе, чумаче, доля підвела
Під руський мир російського кордону.
Борись, мій брат,
Борись і не корись.
Цей шлях ти пройдеш,
Знов від «а» до краю.
Я лиш сумлінно про одне благаю,-
Живим з війни,
Донбасе, повернись.
А потім сядемо, мій брат,
З тобою край
Стола чи поля,
що для нас розквітло.
І скажеш ти
Натхненно та привітно:
-Ось, глянь, яка веселка край села.

Дописати коментар