А мій коханий каже:
-Зорі, зорі!
Ходи збирати, люба, ти ж хотіла.
Он подивись з акації на дуба
Зоря сяйнула та й перелетіла.
А я дивлюсь на зорі та не бачу.
Тривожить спалах, може знову постріл?
Квітневий дощ катує та полоще
Зчорнілу душу та зомліле тіло.
А мій коханий каже:
-Тиша, тиша!
Ти слухай, мила, як вона співає.
Тут у ночі таке стоїть затишшя,
Що навіть вітер гілок не гойдає.
А я стою завмерла вже годину,
Я спокою не звикла довіряти.
Бо може розірвати, як тканину,
Тонкої тиші, регіт автоматів.
А мій коханий каже:
-Відпусти вже!
Розплутай всі вузли свого ти болю.
Не можна жити без відлуння тиші.
Не можна більше мислити війною.
Немає коментарів:
Дописати коментар