За вікнами
поле зоране
просить засіяти його зорями.
Каже,
що воно таке ж чорне,
як небо.
Ну, що вам,
щоб засіяти зорі ще треба?
То я в люди піду-
добра назбираю.
Посмішками
увесь той сум земний засаджаю.
Прийде ранок-
І поле від краю до краю
Золотом забринить
та душею засяє.
Немає коментарів:
Дописати коментар