26.02.15

Думи біженки з Донбасу.

Струмочок заплітає коси
Зеленій рясці безтурботно.

Чому ж мені тут так привільно,
Але чому ж тут так самотньо?
Чому шукаю між дубами
Яскравий шовк моїх степів?
Сумую за покати- шарами
Що не ростуть між яворів.
Бо тут не колихає хвиля
Безкрайня хвиля ковиля,
Бо там чекає, там заснула,
моя поранена земля.
Коли ж впаду я їй на груди,
Коли прийму в себе полин,
Коли всі наймані Іуди
Залишать степ мій, поле, й дім?
Коли не черги кулеметів,
А жайворонки й солов’ї,
сповістять, що нема наметів
військових, на моїй землі.
Вона там, скривавлена, в облозі,
Під руським братським сапогом
Стоїть, та витирає сльози,
Хустинкой вшитою хрестом.
Цю біль землі, як біль дитини,
Не можна ворогу прощати,
Донбас - світанок України,
Його потрібно захищати.
Дописати коментар