Як плакали степи. Як голосили.
Жовтневе небо, мов сльозами впало.
Ти пам’ятаєш, як же ми просили,
Як ми благали, щоб не розстріляли,
Отих коней, що паслись на курганах,
З очами, як волошки серед жита,
З душею, що аж світиться в туманах,
Народженіх, щоб з вітром в гриві жити.
А як тоді дуби мої стогнали,
Немов це в них коріння відтяли,
Але сміялись люди та стріляли,
Але зчиняли люди, як чорти.
Як плакали степи. Як голосили…
(Коням, з Провальского та Хрящуватівського конезаводів, розстріляних руськими казаками у степах, як пам,ять)
Немає коментарів:
Дописати коментар