13.11.17

Маковію

Навій мені що небудь, Маковій.
Накидай в душу
як в кути полову.
Десь величаве сонце сяде в гній
Розлитий гній від кинутого слова.
Згризуть калину сірі хробаки
Вербу скує у тлін слюнява гусінь
Облають за вірші, мов за гріхи,
Вгодовані, але пихаті гуси.
А їм би ґелкати!
А їм би ґелготати!
Вони експерти у цьому селі.
Чалапають від хати та до хати
Через рівчак, помиї, бур,яни.
Поки на них нагнівається мати
Й налигачем прогладить по спині.
Чи варто з ними сперечатись –ні-
Несе вже яблука чудова господиня
І десь на білих хмарок полотні
Розквітне сонця вранішня жоржина.



Дописати коментар