Люстрировали, люстрировали да не вилюстрировали або знову про рибу

Зараз багато говорять про реформи судової системи. Люстрація українських судів та суддів вкрай потрібна. Обговорення цього питання зашалює від «усіх звільнити» до «усіх посадити».
Те, що суспільство так критично відноситься до судової системи, говорить тільки про одне – її дійсно потрібно міняти. Але. Але..Але…
«Усіх»…знову це небезпечне «усіх», яке радикально лунає від суспільства.

Коли ще не починалась війна я була вражена, як змінювався Свердловський міський суд.
Я пам’ятаю, як у місті з,явився ТОВ ДТЄК. Як на перших засіданнях його юристи цинічно, не побоюючись звукозапису судового засідання казали, дивлячись судді у вічі «Ми з ДТЄКУ, що не ясно, яке виносити рішення, ми від Ахметова». Судді виважено казали «Рішення буде прийматись відповідно до закону України». І ДТЄК, той, що від Ахметова зазнав поразки. Останнє рішення Свердловського міського суду боляче вдарило не тільки по корпорації, що тримає Бога за бороду, а усіх нас за дурнів, а й по місцевій владі, яка зрозуміла – її влади більше не має. Суд зобов’язав ТОВ ДТЄК не тільки сплатити моральну школу постраждалій стороні, але й збудувати очистні споруди, провести рекультивацію значної площі землі, що постраждала в наслідок неправомірних дії компанії, що привели до забруднення довкілля.
Молоді судді, які були тільки призначені на п’ятирічний термін. Вони вже частково були "інші". До Свердловського суду  за рік  перед війною  таких прийшло четверо. Двоє чоловіків та двоє жінок.
 Вразила чемність, толерантність, а інколи й «джентльменство» з яким судді-чоловіки відносились до колег-жінок, жінок-цивільних представників, жінок-адвокатів, жінок-підсудних, жінок-позивачів, жінок-свідків або відповідачів. Ні, це не те , що ви подумали, раз ви жіночка, та ще й гарненька, то вам і рішення «хороше», і увага суду. Ні. Суддя у мантії пропускав жінку до суду, яки би процесуальний статут вона не мала. Судові слухання були дійсно слуханнями, коли тебе вислуховують, розбираються по суті справи без отих совкових «ми від голови», «ми від Петі», «ми від Галі». Неприємно вражені такими змінами були міліціянти, прокурори та «решали» які прагнули у суді не вирішити справу по суті, а порішати по-пацанськи.
Зміни, які відбувались у суспільстві відображались на судовій гілці. Я пам’ятаю першу свою справу «Шмальц (голова міста) до Пономарьова (пенсіонер). Пенсіонер виступив з критикою влади, а мер міста подав на нього до суду та вимагав 50 000 грн. моральної школи. Суддя Бусленко (на цей час вже давно на пенсії з інвалідності) брутально себе поводила, загравала з мером та його представником, ображала мене, як представника цивільної особи, пенсіонера принижували усі, хто міг. Суд першої інстанції я програла. Я плакала, бо цинізм та «решалово», зв,язок суду та влади був монолітним. Але я не здалась і подала апеляцію. Перед засіданням у Луганському апеляційному суді до мене підійшли представники міського голови.
«Ти шо думаешь выиграть?- криво посмихаючись сказали вони мені у вічі,- Шмальц звонил главе апеляционного суда та усьо порешал. Тебе хана. Можешь ставить крест на своей жизни и карьере».
Коли судова колегія оголосила рішення по справі я сиділа не розуміючи рішення. Суддя головуючий, звернувся до мене з питанням, чи зрозуміло вам рішення суду. Я підвелась. Сльози мене душили, я майже не дихала, так сперло від болю груди. «Ні, ваша честь,- сказала я,-я не зрозуміла, програла я чи виграла». Він усміхнувся. «Ви виграли суд. Ваша остання промова блискуча. Дякую за такий аналіз. У вас все вийде, ви відчуваєте закон, це важливо».
«Виграла,-я настільки була впевнена «порешали», що не почула рішення, бо запрограмувала себе на поразку, не побачила, як змінився вираз обличчя представників міського голови під час оголошення вступної та резулятивної частини Рішення,- як це можливо?- спитала я розгублено». Тут, з моєї розгубленості,  засміялись усі судді з колегії. «Можливо, - знов звернувся до мене головуючий по справі,- бо закон, право та Конституція України добре відчуті вами, але не читані опонентами, як,-він повернувся до моїх опонентів,- і досі не зрозуміло їм інше, суд вже не той, все змінилось. Дякую сторонам за процес,- подякували судді сторонам спору та вийшли з залу засідань».
Суд вже не той,-дзвеніло у моїх вухах і серці. Як же склалось, що зміни, позитивні зміни, оздоровлення судової влади, що почалось в 2005 році різко пішло на спад? Чому у період з 2008 по 2014 рік судова влада забула про зміни, країну, народ, та стала сліпою машиною в руках «смотрящих». Чи усі судді не змогли впустити в серце верховенство права та служіння народу? –Ні! Ненавиджу слово «усі».
Коли почалась війна і над містом замайорів триколор судді Свердловського міського суду, з березня по день захоплення ходили до суду у вишиванках. Це був виклик. Виклик колегам, які чекали на «руськи зарплати», виклик владі, яка зустрічала «руський мир» з хлібом-сілллю, виклик триколорно-колорадському люмпену, який приходив до суду з автоматами. Суд розділився на тих, хто «я-Україна» і на тих, хто «ми за Путіна». Ось так! Потім ті судді, що виказали свою позицію, перевелись до України. Чоловіки-судді склали судові повноваження та пішли воювати, як офіцери ЗСУ.
І знаєте, про що останнє ми говорили? З суддями. Сидячи на підлозі під столами, бо йшов обстріл, а ми були на роботі. Не було військового стану, то ж усі працювали. Ми говорили про люстрацію. Так! Вони її не боялись. Ті судді, котрі не боялись люстрації були за Україну.Більш того, вони вважали її необхідною частиною оздоровлення суспільства та влади.
Ті, хто  був за Росію виказали позицію не тільки остраху люстрації, а й позиції ненависті до пропонуючих її проведення. Чому?  Бо вони знали та розуміли, що при вивченні їх справ комітетом з люстрації або свідомим громадянином, за голову візьмуться навіть бувалі знатоки права.
Більшість міліціянтів, суддів, прокурорів та чиновників Донбасу були не за Росію, а шукали під триколорами можливості уникнути люстрації.
Люстрація судової влади потрібна. Але така, щоб це не виглядало, як полювання на відьом. Судді, які перейшли на бік терористів звільнені просто за бажанням, хоча вища рада юстиції знала про їх співпрацю. Було чим заплатити. Вони зараз працюють в Л-ДНР, мають намір працювати у Росії. Вони не будуть покарані. Не будуть!
 Чому ж ми караємо тих, хто перевівся в Україну? Чому караємо усіх, бо змішали поняття «особистість» та «система». Можливо нам потрібен закон про персональну відповідальність судді, чиновника? Можливо нам потрібно проводити люстрацію не з хвоста, а з голови. Якщо Голова вищої ради юстиції виправдовує співпрацю з терористами, чому досі його не звільнено? Чому ми караємо, не даємо шанс тим, хто може та почав лікуватись, але жодного разу ми не покарали організаторів. Як паплюжили Конституцію судді Конституційного суду граючись з соціальними виплатами «дітям війни», «тлумачачи» закон на свій розсуд та по «волшебному взмаху руки дирижера из ВРУ». Чи покарано їх за різнобарвне відчуття закону та Конституції? Чи покарано голову ВРЮ за покриття злочину «співпраця з терористами»? Ні! То чи потрібна нам така люстрація?
А чи не задумувались ви над тим, що за «усіх» на дибу, люструвати, ховаються ті, хто прагне уникнути люстрації? Чому в Україні досі не має політичної відповідальності, не знята депутатська недоторканість, не відбулась ПОЛІТИЧНА люстрація? Чому кожен з політиків, руки якого по вуха в крові України, а партквітків (від самого КПРС) як то кажуть, як на собаці вошей, спокійно змінює партію, назву, та балотується, щоб грабувати, та керувати тими ж суддями?
Я за люстрацію! Двома руками! Але без політичної люстрації, порушення карних справ відносно суддів Конституційного суду, голови ВРЮ та інших «очильників суду» змини судової гілки не можливі.
До речі, кожен з нас має право бути люстратором. Як? Просто.  Подати заявку до люстраційного комітету на перевірку судді, суду, чиновника, владномордця. Якщо кожен громадянин свого міста перевірить свій суд, то це прискорить очищення судової влади. Відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» Єдиний реєстр судових рішень є відкритою операційною системою, в яку вносяться усі судові рішення. Відповідно до ч.2 ст.2 закону « Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню  в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону».
Вибираємо Свердловський міський суд Луганської області, період, наприклад з 1.01. 2013 року по 1.09. 2014 року, вказуємо ще не звільнену за власним бажанням, але чекаючи на звільнення, бо вже кортить працювати на ЛНР, суддю Новосьолова Г.М. та в пошукову строку вбиваємо «право власності», «мирова угода», «земельна ділянка», «сільхоз пай». Це самі доходні категорії рішень усіх суддів з яких судді заробляють мільйони. Натискаємо «пошук». І все. Читаємо рішення судді, вражаємось чи милуємось, як попирався закон та право,ну, може це не чемно, але рахуємо заробітки з «золотих» рішень суду.
Так може зробити кожен громадянин. Люстраційний комітет. Депутат ВРУ. Слідчий.
Чи буде порушена кримінальна справа на суддю Новосьолову? Чи вона уникне покарання та люстрації звільнившись за власним бажанням, як звільнились «вирішивши питання з ВРЮ» десятки її колег? Я відкрила питання та дорогу тим, хто шукає на них відповідь.